Скачать или смотреть Ми не повинні загинуть обоє | Поезія про силу слова

Цей вірш — про слово,
яке не хоче бути прикрасою.

Про мову, що мріє стати мечем.
Про поезію, яка відмовляється бути тихою.
Про голос, що прагне бити по кайданах,
а не заспокоювати полонених.

Леся Українка говорить тут про слово як про єдину зброю,
яка доступна людині, коли немає сили в руках,
але є сила в думці.
Про текст, що може перейти з рук у руки
і стати сильнішим, ніж його автор.

Це поезія не про особистий біль,
а про відповідальність сказаного.
Про те, що слово не належить лише тому,
хто його написав —
воно може піти далі,
стати ударом по тиранії
і підтримкою для тих, хто йде в бій.

Тут немає тиші —
є напруга.
Немає примирення —
є готовність.
Немає спокійного споглядання —
є внутрішній наказ говорити
так, щоб це мало наслідки.

Цей вірш звучить як заповіт:
не ховати слово на стіні,
як прикрасу,
а віддати його тим,
хто зможе зробити з нього
справжню зброю.

🕊 Про що цей твір:
– про слово як форму опору;
– про поезію як зброю;
– про відповідальність за сказане;
– про боротьбу з тиранією;
– про силу думки там, де безсила рука.

🎶 Поезія • Україна • Класика
💙💛 Те, що звучить актуально й сьогодні