Їхнема - Справа інквізитора

Легенда про Інквізитора

У далекі часи, коли Луцьк ще був занурений у густий морок середньовіччя, монахам Домініканського ордену, які гордо носили прізвисько "Пси господні", була довірена страшна місія — захищати чистоту віри й палко переслідувати єретиків та чаклунів. У ті часи, коли магія ще жила в тенетах ночі, а страх перед демонічними силами був звичайним, інквізиція з’являлася, як суд і кара для тих, хто насмілювався порушити божественний закон.
Високі, похмурі вежі домініканського монастиря кидали тіні на бруківку міста, немов символізуючи темні таємниці, які приховувалися в його стінах. Найжахливішою з них була особиста камера головного інквізитора, оточена легендами про невимовні страждання і жахливі випробування. Він, з крижаним поглядом і безпристрасним обличчям, був відповідальним за найжорстокіші покарання, які лише міг вигадати людський розум. Сусіди доносили на сусідів, заздрощі та страх ставали паливом для цієї безжальної машини правосуддя.Більшість грішників хапали за анонімними доносами. Вигадані розповіді про літання на мітлах або розмови з тваринами, які нібито перетворювалися на демонів, приводили до невинних людей ченців з твердим переконанням у власній праведності. Під звуки криків і стогонів, що луною розносилися підземеллями, інквізитор вислуховував зізнання, вимушені під тортурами, відчуваючи глибоку задоволеність від виконаного обов’язку. Тортури були такі жахливі, що від одного тільки їх опису стигло кров. Залите в горло розплавлене олово, крісло Мойсея, вкритий гострими цвяхами, розтягування на дибі, здирання шкіри живцем — ці страшні випробування стали невіддільною частиною життя головного інквізитора. Щодня, наче годинник, він споглядав за стражданнями людей, впевнений, що виконує святу місію. Але жодна молитва і жоден ритуал не міг змити з його душі темряву, яка накопичувалася з кожним криком, з кожною смертю.
Так тривало роками, поки одного дня до рук інквізитора не потрапила справа молодої, прекрасної дівчини на ім'я Марія. Її оббрехала пихата торговка з базару, бо красуня відмовилася одружитися з її недоумкуватим сином. Марію звинуватили у чаклунстві та кинули до темниці. Інквізитор особисто очолив розслідування і застосував до дівчини найжорстокіші методи тортур, намагаючись вибити з неї зізнання. Він не звертав уваги на її крики і благання про милосердя. Нарешті, виснажена і зламана, Марія визнала себе винною в тому, чого не скоювала, та була засуджена до страти. Після страти, спалення живцем на кострі, інквізитор, вже повернувшись до своєї келії, не міг знайти собі спокою. Його мучили думки про Марію, та її безневинна душа, здавалося, стояла перед ним, нагадуючи про його жахливий вчинок. Він знову переглянув усі свідчення і докази і зрозумів, що дівчину оббрехали. Його душа збунтувалася, коли він усвідомив, що замість того, щоб захищати віру, він чинив диявольські справи.
Це усвідомлення стало для нього нестерпним. Інквізитор збагнув, що він сам, через свої дії, став більшим грішником, ніж ті, кого він катував
і вбивав. Він зрозумів, що в ім'я Бога чинив жорстокі злочини, очорнивши свою душу кров'ю невинних.Він більше не міг жити з таким тягарем. Сповнений каяття, він спустився до підземель костелу, запалив свічку і прочитав молитву, просячи у Бога прощення. Потім, розуміючи, що за свої гріхи він заслуговує найсуворішого покарання, накинув собі петлю на шию і повісився.
Таким чином, головний інквізитор виконав свій обов'язок, знайшов і знищив найбільшого демона — самого себе. Його історія нагадує нам, що не всі справи, які ми робимо протягом життя, в які ми віримо і які вважаємо правдивими і благими, можуть бути такими насправді. Іноді усвідомлення цього приходить надто пізно.

℗ © 2024