Бажаю перемоги і тата. 5-річна Світлана чекала на вальс із батьком.

У День захисту прав дітей ділимось із Вами історією Світлани. Волонтерки, школярки, сильної дівчинки, яка активно підтримує 33-у. Її янголятка оберігають наших бійців.

На своє ще не довге життя вона вже знає, що таке повітряна тривога, хто розв’язав війну у неї вдома та як це – втрачати близьких.

Ігор Радченко – наш побратим. Загинув 2023 року. Світланці він був добрим другом. Для Оксани ж – матері Світлани – вірною любов’ю. На жаль, шляхи трьох не зійшлися. Оксана вибирала родину, а Ігоря обрала служба у війську.

«Хоча війна – це не його. Але так сталося. Той Ігор, якого я вважала, що він не зможе – він зміг. Він зміг не те, що там – так – бути поганим чи когось убивати. Ні. Він зміг захищати. Захищати усіх, хто залишився тут. Свою землю, своїх рідних, своїх батьків, своїх друзів. Просто своє життя – свою Україну. І я йому просто вдячні, що він зміг».

Він міг стати батьком, вірним чоловіком, але став до зброї. До того як росія забрала його життя – міг стати і доброю парою у танці. На випускному Світлани. Вона хотіла з ним станцювати вальс. Та не змогла. На жаль, це не вдалося б і решті дітей її групи, чиї батьки зараз вірно захищають дім. Тому танець скасували.

Попри це, ми бажали, аби Світланка відчула мить радості із близьким, якого не стало. Батьком, яким міг бути для дівчинки Ігор. Саме тому разом із друзями Ігорем та Павлом – працівниками цивільно-військового співробітництва нашої бригади – завітали до малечі на цей важливий – її випускний.