Сили тихо залишали тіло

1. Сили тихо залишали тіло,
Серце стиснула безжальна смерть,
В грудях все немов вогнем горіло,
А страждання чаша повна вщерть.

Навіть дихати щораз трудніше,
Від струмочків крові гасне зір.
Сонце не могло світити більше,
Вкрила темрява жорстокий світ.

До розбійника промовив з жалем:
«Віруй, нині будеш у раю!»
«Все звершилось!» - раптом прозвучало, -
«Отче, дух Тобі Я віддаю!»

2. Це було останнього дня тижня.
День спочинку днем терзання став.
Треба пережити ніч Марії,
Щоби знов побачити Христа.

Бо життя мертвіло неминуче,
Вицвів світ і зникла радість вся.
Враз запанувала тьма пекуча,
Що зрізала світло, мов коса.

Вечоріло… Тінь Голгофу вкрила,
Перший день Марія без Христа.
І життя здавалося безцільним,
І сповняла душу пустота.

Бо життя мертвіло неминуче,
Вицвів світ і зникла радість вся.
Враз запанувала тьма пекуча,
Що зрізала світло, мов коса.

3. Світанковий промінь…
Та утіхи мало тим, хто в горі,
Жде жінок гробниця,
Заливають знову сльози лиця.

«Не на місці камінь… Де ж це тіло?»
Спалах світла!.. Ангел враз з’явився з неба:
«Відкупитель ваш Воскрес! Воскрес! Він воскрес!»

4. Світи знову, сонце, ясніше,
Увесь небосхил освіти!
В пітьмі хай засяє надія:
Господь гріх і смерть переміг!

Живий!.. І ми будемо жити!
Воскрес Він і нас воскресить!
Світило, світи дивним світлом!
Душе, лиш Ісуса святи!

Ми знову надбали Ісуса,
А з Ним знову щастя знайшли.
Життя повноцінне настало,
Не будуть безцільними дні.

Живий!.. І ми будемо жити!
Воскрес Він і нас воскресить!
Світило, світи дивним світлом!
Душе, лиш Ісуса святи!