ПРИСПАЛИ ПРАВДУ МОЛОДУ, НАРОДНУ ВОЛЮ ПІДМІНИЛИ(вірш чита автор, Ан. Букреєва-Стефко)

Приспали правду молоду
Народну волю підмінили
І потягли на Страшний суд.
Там на хресті ще й заробили.
Так, так! Заробите іще,
Не один хрест буде стояти!
А мати, стара наша мати,
Вас буде вічно проклинати,
І дощ вас буде омивати
Ще й ворон душі — виривать
Та не дістане душ поганих.
Бо не було, не нажили!
Одне — величнії палати!
Де гроші правдою були
Де пропивали нашу волю,
Де маму нищили тоді,
Як умирали молоді,
Як умирали ті герої!
Як у «Котлах» вони пеклися.
Та Вам це що?
-Ти нахилися, до мене, Боже, чи Ти є?
Чи ж правду хтось нам продає
Чи щастя в брехнях заквітчає?
Нас в домовині зустрічають
На цій землі. Тяжкі літа!
Та хто ж те знає, хто ж те знає,
Які нам Бог відвів літа?
Чи доля нас на них пізнає?
Чи поцілує Молода?
А не стара з косою, в гаї.
Така от правда, мов свята!
Хоча нічого тут немає, святого.
В нашім підлім Раї.
Де воля гине, молода.
Де батько сина проганяє,
Де брат та й брата убиває.
Де святу землю продає,
Первісне бидло, проклинає
Ту землю, в церквах з попами
Добре п’є. За упокій.
Святая ступо!
Тобі лишень молюся я.
Бо до ікон як тягну руку,
Душі, так гірко враз стає.
Що замість спокою й молитви
Мені деколи підпалити
Храми муровані кортить
Та на тім попелі спочить —
На золоченій домовині
Так хочеться. Таке бува.
Мабуть, старіє голова.
Бо раю бачити не хоче,
На цій землі, і в небесах.
Душа моя одне шепоче.
Одне кричить:
-Якби ж то жити так,
Щоб Україну та й підняти
Над Світом всім. Якби ж то так!
Якби ж, себе не нудьгувати
Та упокоїтись в літах
На тій землі: де Воля розлилася.
Де Доля щастя обпилася.
Де вільний "Правди гордий птах".
І мама сина де стрічає,
В тім хочеться померти Раї!
А більш ніде. Чи дорий знак:
Віками жити й не вмирати?
Віками з Богом нудьгувати
Та мед кривавий попивать?
Та досить вже! Тож, дайте спати
Моїй душі бодай хоч трохи!
Нудні, химернії пророки
Тож дайте спокою в Раю
Бо в Пеклі я добряче п’ю,
Ой добре п’ю,
Ворожу кров!