Скачать или смотреть Відкриття виставки картин Наталії Лози "Одеських вулиць візерунки"

"Одеських вулиць візерунки"
Виставка, яку ми пропонуємо увазі глядача, як зрозуміло з назви, присвячена нашому місту. Вона зібрана з робіт, що створені за останній рік. За цей воєнний рік. Рік, коли ми звикли до війни. Коли вже пройшли перший шок, та перший жах. Коли стало буденним йти в укриття під час тривоги, та проводити “перелік» друзів після гучних вибухів. – “Як ви?” – “Ми норм!”- і всі працюють далі. Живуть далі.
Саме в цей час, мене, з якоюсь неймовірною жадібністю, тягнуло писати Одесу. ЇЇ знамениті архітектурні пам'ятки, та нікому не відомі провулочки, її затишні дворики, та широкі пляжі. Писати її, осяяну літнім сонцем, і під осіннім дощем. У весняному передчутті та по зимовому завмерлу. Урочисту і сумну, розкішну і стриману. Нашу любу, нашу Одесу.
Я любила її завжди, і завжди писала. Але зараз особливо гостро постає питання – навіщо?Чи час, зараз, коли весь час та всі сили потрібно направити на перемогу? Чи можна витрачати енергію та ресурси на мистецтво? Чи, можливо, моральніше було б підтягнути рукава і робити якісь більш практичні, корисні речі. Або хоча б своєю творчістю фіксувати те, що відбувається. Оспівувати подвиги, оплакувати жертви…
Є художники, які знайшли себе в цьому. Я не можу. Я не пишу картин “про війну”, на яких були б зображені її жахіття. Просто фізично не здатна зображувати смерть і руїни.
Впевнена, піддатися ненависті, значить програти. Не можна перемогти зло за допомогою зла. Що можна протиставити руйнуванню? Тільки творіння. Що протиставити смерті. Тільки життя! Що протистоїть ненависті? Тільки любов!В час жаху, в час болю, треба любити ще сильніше. Плекати в собі любов. Саме в цьому – перемога. Любити своїх, любити своє. І я люблю. Одесу. Мою батьківщину.
Все, що я пишу – це любов.
Окрема подяка Всесвітньому клубу одеситів» за можливість показати глядачу свої твори. Як сказала Оксана, «не будемо порушувати традицію». Традиція моїх виставок, в цьому затишному просторі, лишається незмінною. Рада і дякую".
Наталя Лоза