• Іван Франко (1856-1916).
Твори Івана Франка на моєму каналі.
Читає Лілія Мироненко.
Часто люди відмовляються від свого щастя під впливом чогось, та коли хочуть забрати свої слова назад, змінити рішення - вже занадто пізно. Шанс втрачено.
Цитати із твору.
•"Хорони мене, Боже, від панського суду і людської ненависті".
"Як той мудрий Поляк, що замкнув стайню, як йому конї вкрали".
•Полїтика, то не балаканє на празниках та соборчиках! Вона вимагає не тілько вправного язика і міцних грудей, але також відважного серця, сильного характеру і завзятя, і того духа незалежности, якого у нас цілими віками вбивали і притлумлювали ріжні чинники.
•"Дивне те людське серце! Найбільше своє щастє,
найбільшу роскіш бачить у тім, щоб задати другому болю чий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надїю на лїпше!..
•"А український народ все "стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому....Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, і не знає, куди йому йти, не має сили ані надії дійти до цілі".
•"Жаден Жид не може - і не повинен бути анї польським, анї руським патріотом. І не потребує сего. Нехай буде Жидом — сего досить. Аджеж можна бути Жидом і любити той край, де ми ро дились, і бути пожиточним, або бодай нешкідливим для того народа, що хоч нерідний нам, все таки тїсно звязаний з усїми споминами нашого житя. Менї здається, що як би ми держали ся такого погляду, то й уся асиміляция була-б непотрібна. Бо подумайте: чи жадає хто від нас тої аси міляциї? Здаєть ся, нї. Але за те кождoму пожадане, щоб ми були чесними і пожиточними членами тої суспільности, серед якої живемо.
•"Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше! Адже тілько се побожне бажання надавало пану маршалкові при вході сюди такий тріумфуючий вид. Він кинувся навіть цілувати мене! Видно, що «цілованіє Юдино»— се якась типова склонність таких серць. Певного роду чоловіколюб'я — подати другому прицукровану отруту, серед танцю ввіпхнути йому штилет у серце".
•"У однім кінці чихнеш, у другім чути. Ні з чим найменшим не сховаєшся перед цікавими очима. А що цікаві очі побачать, те цікаві язики розмолотять, роздують, розбовтають удвоє, вдесятеро...Усі від того терплять, бо кождому можна пришпилити латку, але при тім усі занімаються тим же ремеслом. Усякий думає: «Пришпилюють мені латки, давай буду й я пришпилювати іншим!» І так живемо. Не один зразу лютиться, обурюється, почувши дещо на себе, а потім перестане, втягнеться, а головно: переконається, що кождий у такій самій кваші, як і він". І.Франко "Перехресні стежки".
Информация по комментариям в разработке