Чорна рілля ізорана

В. Гливацький. Обробка української народної пісні "Чорна рілля ізорана"

Пісня козаччини галицького походження (за М. Максимовичем), що складена у часи жорстоких боїв за волю, правду й долю близько XVII століття, коли козаки боролися з турками.
Як казав І. Франко у монографії "Студії над українськими народними піснями": «коштовна пам’ятка народної творчості».

«Національно трагічний образ ізораної чорної ріллі (художній натяк на те, що в неї мають посіяти зерно),
“поколоної” кулями, зволоченої білим тілом (символ молодості, сили, снаги) і кровію сполощеної,
відкривається історіософська візія України, яка, втрачаючи своїх найкращих мужів, губилася в часі: у
мирні часи надолужувала втрачене, а потім знову захищала і виборювала збудоване.» (Ткаченко А. І.)

«Як жахлива вість про смерть когось близького, знайомого та забутого, лине до нас отся пісня з давно забутої старовини. Мимоволі здригається серце та стискається з болем, а уста шепчуть: “Вічная пам’ять!”» – І. Франко.

Текст пісні зазнавав значних трансформацій у XIX, XX століттях. Стала широковідомою наприкінці 70, початку 80-х років з виходом фільму Бориса Івченка "Пропала грамота" (за М. Гоголем), де виконувалась як саундтрек до кінофільму.

Виконавці:
Вокальне тріо у складі: Ярослав Йотка - соло, тенор; Анастасія Люлько - сопрано; Дмитро Бутрей - бас;
Яна Ікальчик - фортепіано;
Анна Бойко - бандура;
Володимир Гливацький - контрабас.

Відеозапис - Денис Коваль.