... Видно, зовсім погано у Бога з гідними на кохання взаємне, якщо надав таке право далекобійнику та успішній самодостатній жінці. Мало того, він ще й обставив цей свій експеримент додатковими преференціями для цих кандидатів, що прожили вже добрячі половини своїх життів, - це вже очевидно. Немає в них часу для поглибленого пізнання одне одного. Тому й розмова про законний шлюб природна вже під час першої зустрічі. Навіть не розмова, а запитання. Запитання від неї, відповідь його на яке повинна стати своєрідним тестом його намірів. Тому, все доречно. Все!
Це запитання і прозвучало, коли притомлені від насолоди еротичними ігрищами лежали вони в напівтемряві від запнутих штор і базікали невимушено про все і ні про що, як ті, хто вже давно знають одне одного. Відвертість перед співрозмовником - ця, можливо, і не завжди виправдана риса його характеру, тут зіграла незамінну і, напевне, свою головну в його житті роль. Бо вона йому повірила. Особливо про те, чому живучи вже більше десяти років в самотності, носить він у своєму паспорті штамп не розлученого. Але мусила ще бути заключна крапка в цьому питанні.
Вона чмокнула його в вуста, на мить перериваючи його сповідь про своє життя, і звелася з ліжка. Витончено накинула на струнке тіло його футболку і рвучко відсунула штори. Він тепер бачив лише її еротичну постать в отворі вікна, а вона - кожну зморшку на його обличчі.
Запитання, котре прозвучало, здалося, як громом серед ясного неба, було цілком доречним в середовищі людей відповідальних і, тим паче, цієї хвилини:
- Ти готовий прибрати цей штамп зі свого паспорту?
Вона знала його відповідь, але її хвилювало інше питання, яке мало неодмінно пролунати не далі, як наразі, і відповідь на яке була далеко не такою очевидною. Вона присіла на край ліжка, взяла в долоні його пальці і заговорила спокійним, навіть трішки діловим тоном, дивлячись йому у вічі:
- Я буду відверта з тобою, оцінивши твою відвертість. Почуття, яке зараз у мене в душі, ще мною ні разу не відчуте. Я його навіть боюся, але усвідомлюю: ще не пізно загальмувати в цьому розгоні. У мене є гіркий досвід відносин з чоловіками, які закінчилися нічим. Швидше за все, через те, що не було взаємного тяжіння із самого початку. Просто один йшов на поводі бажань іншого в розрахунку, що щось колись та й таки проклюнеться. Але це вже зараз не суттєво. Я максималістка по життю, мій милий, як виявилося. І проти цієї природи не попреш. Як на мене, - так або все, або нічого. Я вірю в твоє почуття до мене, і я вмію бути правдивою перед собою. І ось резюме: я в тебе закохалася. Але не готова я жити в очікуванні побачень, любий, розумієш? Я готова навіть на ось таке – бажане для кожної жінки взаємне кохання, лише виключно у шлюбі. - Вона посміхнулася, згладжуючи свою категоричність. - Ну, що ти скажеш на це, чоловіче?
Він рвучко пригорнув її і поцілував у вуста. Потім ніжно притиснув до себе і розсміявся:
- Дурненька ти моя! Ну, от скажи, - а який варіант відповіді можливий тут ще? Ні, ну, справді! Промимрити щось, на зразок, я не готовий, чи як? Ось, може, покохаю сильніше, тоді розпишемося, так? - Він зареготав, розсмішивши і її. - Мила моя дівчинко! Я на тебе добряче запав і тому прошу стати не просто моєю дружиною, а й вийти заміж за мене о-фі-цій-но! Це я, щоб все було, як належить. Негоже жінці робити пропозицію чоловікові. Його це - козла, прерогатива. Ти трохи поспішила із цим запитанням, але я вдячний тобі за нього. Я справді вдячний, мила.
Його очі ще сміялися, але гостро відчувши недоречність хоч якоїсь жартівливості цієї миті, він вимовив вже серйозно:
- Послухай, сонце моє! Перше, що я зроблю після повернення з рейсу, - подам заяву на розлучення. І як тільки отримаю бажаний штамп, попрошу тебе, вловивши, зауваж, на слові, - тут він знову посміхнувся і погрозив пальцем, - подати заяву до ЗАГСу. Ти згодна? Ох, сонечко ти моє! - Він припав обличчям до її грудей. - Моя богине! Я так тебе кохаю! Я божеволію від твого запаху!
Потім вони напівголі і вдоволені вирішенням такого важливого і, як виявилося, такого дріб'язкового питання, запалили на балконі по цигарці, але раптом схаменулися і загасили. Як перший крок у невідворотній обопільній необхідності змінюватися, притиратися і готовності робити це обов’язково, аби бути вкупочці назавжди, вони присяглися більше ніколи не доторкатись до цигарок. Зім'яли безжально коробки і закинули їх далеко з балкону. Провівши поглядами їхній політ, повернулись до кімнати і впали на зім'яті простирадла дивану.
До ранку і до того кроку за поріг було ще так далеко, і життя ще все попереду - непрожите і незвідане ...
(Володимир Брянцев. Роман «ДОРОГА В ОДИН КІНЕЦЬ»)
Информация по комментариям в разработке