Post factum – пару гірких роздумів після Дня Захисників України – чим їх і нас привітали…

Без довгих передмов. День Захисників і Захисниць України цього року приніс якесь особливе відчуття гіркоти. Демонстративний розстріл 16 полонених наших бійці. Втрата Вугледара, який вистояв понад два роки й де перемелені численні ворожі бригади, а тепер нас будуть переконувати, що не дуже він нам і потрібен був. Вугледар здавали не військові. Там було неймовірно брудне й підле політиканство й умисні дикі та криваві інтриги. Маю з цього приводу пару власних думок, зокрема й про роль одіозної Безуглої.

Ще вражаюча відморожена неповага до важко поранених наших захисників з боку отого Зе – витримати людей з ампутаціями на вітрі й світанковому холоді годину, щоб він на телекамери для відосіків відговорив бездушно свої формальні побажання й, навіть не підійшовши до героїв, ретирувався. І ще брехня. Ота брехня, яка вбиває… Цього разу брехлива маніпуляції з великими цифрами стосовно дронів. Від цього аж ніяк не додається оптимізму. А в тих, хто мав би йти захищати Україну, мотивації…