"СТАРЕ СЕЛО" (Пісня про село Кіблич, Вінницька область).
Автор ідеї та сприяння створенню цієї пісні - Віктор Мельник.
Автори пісні:
Слова Ніни Арендар, музика і виконання - Василь Дунець, бек-вокал - Надія Гураль, аранжування і зведення - Сергій Родько, монтаж відео - Василь Дунець.
Текст пісні:
Старе село у прихистку віків.
Козацький дух повсюди струменіє.
У затишку притомлених дворів
Живе колишня доблесть і надія.
Народні назви — вічне джерело.
І дві ріки — як пóдруги-сестриці.
Квітує досі мальвами село,
Комусь ночами на чужині сниться.
Приспів:
Криниця Панська і Юркíвський ліс,
Ставок Попівський, вулиця Садóва.
Душею кожен до села приріс,
Бо Кíблич - це життя його основа.
Старе село козацької пори,
Вода цілюща з Панської криниці.
На Лисій, славнозвісній тут горі,
Жовтіє й не росте давно травиця.
Дзвенить піснями і тепер село,
Садами з кожним роком молодіє.
Не пересохне роду джерело,
І річка пам'яті довіку не зміліє.
Приспів:
Криниця Панська і Юркíвський ліс,
Ставок Попівський, вулиця Садóва.
Душею кожен до села приріс,
Бо Кíблич - це життя його основа.
Кі́блич — село в Україні, у Гайсинській міській громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване на обох берегах річок Рахнянка та Кіблич за 18 км на південний схід від міста Гайсин. Населення становить 1 115 осіб (станом на 1 січня 2015 р.).
Назва села походить від татарського слова «кубло» або «кублан», що, нібито, означає «сотня». Що саме командир цієї сотні сотник або «кублич» заснував фортецю на трьох пагорбах біля річки. На честь нього і була названа ця фортеця — Кублич. Це було ще тоді, коли в краї панували татари. Згодом українське козацтво звільнило українські землі від чужинців, а фортеця з підземельними ходами, які ще й нині можна знайти в центрі села, залишилася. Неподалік існували три маленьких села. Нині відомо, що одне з них носило назву Гончарівка. Жителі цих сіл, боячись нових нападів татар, перебралися за вали фортеці. Саме так, за народними переказами, з'явилося село.
Кіблич вперше згадується в документах кінця XVI ст., як село Кублич Гранівського ключа, власність князів Четвертинських. У 1605 році його придбав Ієронім Синявський. Згодом, як посаг він перейшов до Чарторийських.
1672 року — Кублич, який спустошили союзні Петрові Дорошенку татари, вже названий містечком.
1744 року — король на прохання воєводи руських земель Августа Чарторийського надав Кубличу Магдебурзьке право, герб «Погоня», привілей на 12 річних ярмарків і 2 торги на тиждень, що визначило характер містечка як торговельного осередку Гайсинського повіту.
Информация по комментариям в разработке