Байкери СССР: мотоцикли, тусовки та міліція

Байкери СССР: мотоцикли, тусовки та міліція

індивідуалізм і вираження особистості не передбачено в комуністичній ідеології, але одним із втілень духу свободи в срср можна сміливо назвати спільноти мотоциклістів, яких по сьогоднішній термінології можна охрестити справжніми байкерами, хоча в совку пересічні громадяни часто використовували термін «рокери», оскільки найбільшої масовості мотоспільноти набирають у 80ті роки якраз у період офіційного дозволу влади на творчу самодіяльність вокально-інструментальних ансамблів що бажали грати рок музику.

Вважається, що культурний феномен мотоциклістів-байкерів - зародився в США в другій половині 40-х років минулого століття, відразу після Другої світової війни. За легендою, одними з перших байкерів вважаються колишні льотчики, що повернувшись зі служби і стикнулись із суворою реальністю, яка не відповідала армійському світогляду що і змусило їх об'єднуватись для взаємодопомоги. Прямих підтверджень цієї легенди немає, хоча на таку версію може вказувати тематика в геральдиці перших банд американських мотоциклістів.
До початку 50-х років майже в кожному американському містечку з'явилися об'єднання любителів поганяти на двох колесах. Тоді ж з'явилися і перші регіональні мотоклуби, члени яких швидко заробили собі негативну репутацію анархістів, гуляк та забіяк, які відкидали традиційні цінності сірого існування за схемою «дім-робота сім'я, діти, потім пенсія і похорони».

Любов до шкіряних виробів що виросла у повноцінний та особливий стиль носила не тільки естетичну, але передусім цілком практичну ціль – наприклад шкіра не продувається на вітрі під час руху у холодну погоду, а також дещо захищає під час падіння з транспортного засобу. Стилістика вбрання байкерів потім була підхоплена чисельними масовими субкультурами по всьому світі, від панків до металістів: навіть на сьогоднішній день шкіряна косуха на смазливих модниках додає їм якусь нотку брутальності

Байкери США протиставили себе єдиним для всіх державним засадам, замахнувшись на нові можливості та максимально широкі свободи.

Повертаючись від заокеанського вільного суспільства під окупаційну залізну завісу московитів, можна сказати, що загальна "мотоциклізація" Радянського Союзу пішла ударними темпами після другої світової війни, завдяки в тому числі і трофейній техніці, на основі якої радянські інженери зідрали технічні та стилістичні рішення і почали пропонувати до вироблення свої моделі.

Спочатку автомобіль був не заcобом пересування а розкішшю, на відміну від мотоциклів, але покоління змінилися, І коли солідні віком радянські громадяни пересіли на автомобілі, в мотосередовищі залишилася молодь. А там, де молодь, там і вільний бунтарський дух. Саме жага адреналіну та жабода до соціалізації були приводом збиратися разом, обговорювати своїх залізних коней, спільно брати участь у мотопробігах і асоціювати себе з якоюсь свободою.
Зазвичай на мототусовки радянські рокери збиралися, як правило, ближче до вечора, де спочатку йшли довгі детальні бесіди у вигляді обміну думок та досвіду, а потім компанія розсаджувалася по мотоциклах і вирушала назустріч пригодам у якусь задану точку як ціль прибуття.

Періодично траплялися і конфлікти мотоциклістів із радянською міліцією. Бувало, що найзавзятіші гонщики навіть наривалися на збройові перепони співробітників ДАІ, адже дехто дозволяв собі колесити елементарно без водійських прав та шоломів.

Спроби держави придушити байкерський рух зустрічалися зі стійким опором. Заборони на збори та поїздки, поліцейські облави та затримки не змогли приглушити палаючий бажання вільності у серцях байкерів. Вони стали символами опору та незалежності, навіть якщо це означало життя на межі закону.