"Отдавали Катрю " Дипломный фильм КТИ им.Карпенко- Карого.

Повесть Григория Тютюнника" Отдавали Катрю" Режиссер -постановщик Петр Марусик, Гл. оператор Александр Демчук* (Дипломный фильм ) http://bavariavideo.com . Актеры: Алла Сергийко, Богдан Бенюк *    • Видео  ​ ,Федор Панасенко ,Валентина Салтовская, Галина Демчук Производство к/c им.А.Довженко 1980
Після завершення фільму «Оддавали Катрю» донеслась чутка про його заборону. З часом про нього забули, його не було показано в часи гласності. І тільки після смерті Петра Марусика, на вечорі його пам'яті в Будинку кіно фільм переглянули присутні. Але навіть у тому покаліченому варіанті видно, що фільм був закроєний як правдивий кінопортрет дійсності, що відповідав суті першоджерела. Про це свідчать акторські роботи, органічність персонажів та середовища дії, вдумливий і несуєтний погляд на сільське життя. Те, що сталося з фільмом, пояснив присутнім Ярослав Ланчак. Керівництво студії змушувало Марусика переробляти завершений ним фільм, але той навідріз відмовився, не діяли ні поради, ні погрози. Тоді викликали до директора його колегу Ланчака й пояснили: якщо режисер Марусик не здасть у намічений термін «виробничої одиниці» -- а здати можна тільки виправивши ідеологічні помилки, -- колектив (не окремого фільму, а всієї студії) не одержить премії. Ланчак взявся за ножниці -- так з'явився порізаний, покалічений варіант. Петро Марусик після того два роки не розмовляв зі своїм товаришем-однокурсником. Такі операції над твором і над митцем тоді були звичною справою, але цей випадок -- особливий. Щойно не стало письменника -- й нікому було захистити його твори. Дебютантові ж забракло досвіду, бодай дипломатичного, переконати начальство у благонадійності твору -- адже знімав він не щось заборонене, а те, що було надруковане в радянських видавництвах. Однак інстанції, що стежили за дотриманням ідеологічної цнотливості, забороняли все, де згадувалось існування української мови, української душі. А тим більше, якщо ще не зросійщене село центральної України протиставлялось русифікованим і переконаним у власній вищості людям Донбасу (о, яким прозірливим виявився письменник, передбачивши затяжну проблему України незалежної!).
У фільмі цього теж немає. Єдиний натяк на конфлікт -- сцена без жодного слова, коли мати нареченого (Валентина Зимня), вийшовши з машини, пихато і зверхньо подивилася на селян. Шкода зведених нанівець зусиль режисера, шкода, що перше серйозне входження кіно у прозу письменника було брутально перекреслене