2 вересня 2025 року від нас пішов Ігор Добровольський. Перелічувати, скільки він доброго зробив в своєму житті, думаю мені не варто, бо цей допис, все ж таки, не хотілося б перетворювати на ще один некролог.
Так вже склалося, що ще років з десять тому (якщо не більше) Ігор запитував у мене, як би оцифрувати архів його відеокасет, на яких була велика кількість відзнятих концертів і фестивалів "Булат", які проводились під його головуванням в його рідних Сумах. Ці розмови раз-по-раз проводились і пізніше, але кожного разу це було або у нього вдома під пиво, після чого я їхав назад до Києва зі своїм туристичним рюкзаком, геть набитим своїми якимись речами, або десь в лісі на фестивалі. І так воно вчергове забувалося.
А потім роки почали брати своє , і його почала перемагати хвороба.
Остання розмова, в якій ми знову спробували нарешті вирішити це питання, сталася вже в телефонному режимі десь рік тому – взимку 2024/2025рр. Він, як і я, переживали, що купа унікальних відеозаписів в будь-який момент може бути просто знищена черговим шахедом чи бомбою, які вже на той момент доволі часто почали залітати в Суми. Кілька таких прильотів сталися ледь не через дорогу від його будинка.
Але останній рік, зважаючи на його фізичний стан, я вже не піднімав цього питання, а йому було вже просто не до того. Він боровся за своє життя.
Як з'ясувалося після його смерті, він встиг сказати своєму сину, щоб той передав цей архів мені. І через два місяці, завдяки старанням Валерія Кандибея – за що йому окрема подяка – цей архів нарешті до мене доїхав.
А далі почалося.
Одне діло оцифровувати 3-4-годинні відеокасети в мирний час, коли, як то кажуть, є час та натхнення. Інша справа, коли це доводиться робити під час відключень світла, коли його вмикають на дві години, а потім на шість годин вимикають. Той ще квест. Але при цьому ти розумієш, що зробити це треба максимально швидко. Каталізатором цього розуміння були три поспіль Х-101, які пролетіли тупо над моєю головою в день отримання посилки. Такий собі стимул.
Одним словом, три тижні наполегливої роботи, і величезний ящик касет таки оцифровано. Я не знаю, де взялося вчергове це моє терпіння, щоб зробити цю роботу, враховуючи всю нинішню ситуацію у світі, дивлячись на яку, важко не поїхати дахом, але десь воно таки взялося. Можливо, спрацювало ще й почуття відповідальності перед померлим товаришем – обов'язок виконати його передсмертне прохання. Не знаю.
Оцифровуючи ці матеріали, я стикнувся з тим, що серед переважної більшості тих, хто увічнений на цих відео, і хто прийняв сторону Світла, є кілька персонажів, яких ми, українські барди, не пробачимо вже ніколи. Але я вирішив нічого не вирізати, бо це НАША історія, якою б вона не була. Хотілося б, щоби, передивляючись ці відео, ви згадали свою молодість і ті часи, коли мирне небо над головою дарувало нам спокій і радість. А заодно, з позиції нас теперішніх, побачити нас тодішніх. І порівняти наших тепер ворогів тодішніх і "їх" теперішніх. Щоб більше пізнати нас, і більше ніколи не впускати в своє серце і душу "їх". Як в сенсі "їхньої" мови, так і в сенсі дружби з "ними".
Ну і, окрім згаданого вище Валерія Кандибея, який організував вивезення із Сум цього відеоархіва, хотілося б подякувати ще Петру Картавому за надані історичні матеріали, без яких було б дуже важко відновити дати проведення багатьох концертів і фестивалів, увічнених на плівках. Бо на багатьох касетах були максимум стікери з зазначеним роком проведення і не більше. А на деяких навіть і того не було, і доводилось все це відстежувати або за емблемами на сцені, або з оголошень ведучих. А в особливо важких випадках по антуражу сцени і розташуванню на ній предметів. Короче, з використанням суцільної дедукції.
І окрема подяка Вадіку Гефтеру за допомогу у вирішенні важливої технічної проблеми, що дуже спростило весь процес.
Ну, от тепер, мабуть, все. ☺
Ваш Трям.
P.S. А ще, якщо, раптом, хтось захоче трохи віддячити мені за подаровані спогади, ось моє моно:
https://send.monobank.ua/jar/7iajyeqrB9
Сайт клубу "Булат": http://bulat.bardy.org
Информация по комментариям в разработке