Сиджу і так собі думаю, Ой там старий батько окопи копав | Марія Дволятик

Перша пісня про долю політв'язня, друга пісня - про долю січового стрільця.

Сиджу і так собі думаю

Сиджу і так собі думаю: бідна Вкраїно ти моя,
не старшна мені ця могила, ані не страшна ця тюрма.
Сиджу на кам‘яній лавці, желізні ланци лискотять.
Не бачу сонця, лиш високо шкляні віконця блискотять.
Як зійдуть соняшнії лучі на чорну кам‘яну стіну,
я кличу: «Зійди сонце више, суши на ранах кров мою».

Ой там старий батько окопи копав

Ой там старий батько окопи копав,
він здалека видів як стрілець упав.
Вірю і не вірю сам своїм очам.
Підійшов він ближче, а то син Богдан.

Чи ти, сину, ранен чи вбитий лежиш,
що до мене, сину, не заговориш.
Я, батьку, не ранен, а вбитий лежу,
візьми штири дошки, збий домовину.

Взяв чотири дошки, збив домовину,
сам гірко заплакав: ой, сину-сину.

Прийшов він додому, сів скраю стола,
підперся на руку, болить голова.
Підперся на руку, болить голова.
Дивиться в віконце – біжить Галина.

Чи ти, батьку, чувмось таку новину.
Наш Богдан ранений, іде додому.
Не вір моя доню, не вір нікому,
схоронив Богдана в далекім краю.

Схоронив Богдана в далекім краю,
висока могила на грудях йому.
Висока могила, на ній білий хрест,
а в ній спочиває січовий стрілець.

На Далекім Сході барвінок шумить,
там сестра до брата щораня біжить.
На Далекім Сході барвінок цвіте,
там сестра до брата щовечора йде.