Скачать или смотреть 23.11.25 ЗАЯВА про злочини проти людяності щодо української нації від 23.11.25 UN-0002/ПР

23.11.25 ЗАЯВА про злочини проти людяності щодо української нації від 23.11.25 UN-0002/ПР

humans.in.ua/
2025/11/27/un-0002-pr/


Ця заява подається з метою притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів проти людяності, а саме поневолення та апартеїду (згідно зі статтею 7 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, пп. (с) та (j)), щодо української нації.

Ми стверджуємо, що в Україні, принаймні з 1996 року, існує інституціоналізований режим систематичного гноблення та домінування, який здійснюється через серію незаконних дій із метою узурпації суверенної влади українського народу та позбавлення його права на самовизначення, природні ресурси та гідні умови життя. Ці дії, в сукупності, становлять злочини проти людяності.

Основні факти, що підтверджують звинувачення:

1. Узурпація державної влади та повалення державного устрою.

Конституція України 1996 року була прийнята без проведення всеукраїнського референдуму, що прямо суперечить нормі самої Конституції (ст. 5) про виключне право народу змінювати конституційний лад. Це кваліфікується як узурпація влади.
Ключові державні органи, такі як Конституційний Суд, Верховний Суд, Офіс Генерального Прокурора, Кабінет Міністрів, Служба безпеки тощо, зареєстровані як приватні юридичні особи (суб'єкти господарювання) в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій (ЄДРПОУ) та мають ідентифікаційні номери бізнесу (D-U-N-S®). Вони не були створені шляхом, передбаченим Конституцією для органів публічної влади. Таким чином, вони діють як квазідержавні структури, що присвоїли собі владні повноваження.

2. Позбавлення територіальних громад права на місцеве самоврядування.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) ніколи не були законно утворені відповідними територіальними громадами, як того вимагає Конституція (ст. 140, 143). Натомість, у 1997 році колишні місцеві Ради народних депутатів УРСР незаконно зареєстрували себе як юридичні особи, узурпувавши таким чином повноваження органів місцевого самоврядування та контроль над комунальною власністю, землею та бюджетами.

3. Порушення права української нації на самовизначення та суверенітет над природними ресурсами.

Право української нації на самовизначення, реалізоване на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, було підірване. Вищу юридичну силу має Декларація про державний суверенітет України, яка закріплює право народу на володіння всіма природними багатствами країни.
Скасування Закону "Про власність" (який реалізовував ці принципи) та заміна його Цивільним кодексом були незаконними і мали на меті відчуження цих ресурсів від народу. Це становить умисне створення життєвих умов, спрямованих на поневолення нації.

4. Імітація державних інституцій.

Великий Державний Герб України ніколи не був прийнятий відповідним законом, як того вимагає Конституція (ст. 20). Державна символіка, що використовується, є нелегітимною.
Аналіз офіційних копій ключових законів (Кримінального кодексу, Цивільного кодексу тощо) показує відсутність на них належних державних печаток (Великої Державної Печатки або гербової печатки Верховної Ради), що ставить під сумнів їхню юридичну силу та легітимність.

5. Узурпація Парламенту політичними партіями.

Декларація про державний суверенітет забороняє будь-яким політичним партіям виступати від імені всього народу України. Нині Верховна Рада України контролюється та узурпована приватним політичними партіями, зареєстрованими як юридичні особи. Це є загрозою державному суверенітету.

6. Умисне створення умов життя, що ведуть до винищення.

Офіційно встановлений прожитковий мінімум (2 920 гривень на 2025 рік) не відповідає реальним витратам на виживання. Експериментально встановлено, що лише харчування коштує понад 4 200 гривень на місяць. Така політика розглядається як умисне створення умов життя, розрахованих на фізичне знищення частини населення.

Висновок.

Зазначені систематичні дії, що здійснюються в рамках інституціоналізованого режиму, спрямовані на:
Поневолення української нації шляхом позбавлення її суверенного права на самовизначення, ресурси та владу (ст. 7(1)(с) Римського статуту).
Вчинення злочину апартеїду шляхом інституційного гноблення та домінування однієї групи (квазідержавних юридичних осіб) над українською нацією з метою збереження такого режиму (ст. 7(1)(j) Римського статуту).
Винищення частини населення через умисне створення неможливих умов існування (ст. 7(1)(b) Римського статуту).