"У Бога за дверми лежала сокира…", Тарас Шевченко

У Бога за дверми лежала сокира.
(А Бог тойді з Петром ходив
По світу та дива творив.)
А кайзак на хирю
Та на тяжке лихо
Любенько та тихо
І вкрав ту сокиру.
Та й потяг по дрова
В зелену діброву,
Древину вибравши та й цюк!
Як вирветься сокира з рук –
Пішла по лісу косовиця.
Аж страх, аж жаль було дивиться.
Дуби і всякі дерева
Великолітні, мов трава
В покоси стелеться, а з яру
Встає пожар, і диму хмара
Святеє сонце покрива,
І стала тьма, і од Уралу
Та до Тингиза, до Аралу
Кипіла в озерах вода,
Палають села, города,
Ридають люди, виють звірі
І за Тоболом у Сибірі
В снігах ховаються. Сім літ
Сокира Божа ліс стинала
І пожарище не вгасало.
І мер[к] за димом Божий світ
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло.
Пустиня циганом чорніла,
Де город був або село –
І головня уже не тліла,
І попіл вітром рознесло,
Билини навіть не осталось.
Тілько одним-одно хиталось
Зелене дерево в степу.
Червоніє по пустині
Червона глина та печина,
Бур’ян колючий та будяк,
Та інде тирса з осокою
В яру чорніє під горою,
Та дикий інколи кайзак
Тихенько виїде на гору
На тім захилім верблюді.
Непевне діється тойді.
Мов степ до Бога заговорить.
Верблюд заплаче, і кайзак
Понурить голову і гляне
На степ і на Карабутак,
Сингичагач кайзак вспом’яне,
Тихенько спуститься з гори
І згине в глиняній пустині…
Одним-єдине при долині
В степу край дороги
Стоїть дерево високе,
Покинуте Богом.
Покинуте сокирою,
Огнем непалиме,
Шепочеться з долиною
О давній годині.
І кайзаки не минають
Дерева святого.
На долину заїзжають,
Дивуються з його
І моляться, і жертвами
Дерево благають,
Щоб парости розпустило
У їх біднім краї.

#українськіВірші #поезія #Шевченко #TarasShevchenko #ШевченкоУБогазадвермилежаласокира #УБогазадвермилежаласокира #ТарасШевченко #shevchenko #КазковаУкраїна

Посилання на список відтворення "Тарас Шевченко - найкраще":    • Тарас Шевченко - найкраще