Масована непристойність: літературна блазеніада 90-х | Ростислав Семків | Skovoroda auditorium

Дев'ята розповідь літературознавця Ростислава Семківа з циклу «Український сміх», записана для проєкту «Тижня» «Skovoroda auditorium».

У ній ідеться про варіанти комічного в українській літературі останнього десятиліття ХХ ст.

Цьому періоду характерне вибухоподібне вивільнення раніше згнічених типів комізму, зокрема, сатири. Втім, звісно ж, починаємо ми розмову від масштабних проявів бурлеску та різнопланових форм гумору в творчості груп БУ-БА-БУ, «Пропалої грамоти» та інших. Власне, бурлескне «блазнювання» було найпоказовішим та найбільш помітним у структурі тогочасного комізму.

Епіцентром «блазеніади» на початку 90-х став вуличний фестиваль «Вивих» у Львові, проте не менш важливими аґентами бурлескного сміху були також галицький театр-кабаре «Не журись», з яким пов’язана творчість Юрія Винничука чи концерти рок-гурту «Брати Гадюкіни». В контексті розмови про БУ-БА-БУ, детальніше говоримо про вірш «Любіть» Олександра Ірванця та романи Юрія Андруховича «Рекреації», «Московіада», «Перверзія».

Київський анклав комічного того часу був представлений творчістю Богдана Жолдака, Володимира Діброви та Юрія Позаяка. Тут же стає видимою найгостріша українська сатира періоду, зокрема, в нецензурних п’єсах Леся Подерв’янського. А загалом, численні випади застосування сатиричного елементу можемо віднайти в чільних серйозних текстах того часу, як, наприклад, у прозі Оксани Забужко.

Наприкінці говоримо про комічний роман в жанрі альтернативної історії «Дефіляда в Москві» Василя Кожелянка, бурлеск Михайла Бриниха та ранню, просочену сатиричними інтонаціями та пародійними жестами, творчість Сергія Жадана.