"Знахарка" (1884), Дніпрова Чайка, етнографічний нарис. Слухаємо українське!

Українська письменниця демократичного напрямку Людмила Олексіївна Березіна-Василевська, або Дніпрова Чайка (1861-1927) часто зверталась у своїй творчості до фольклору як невичерпного джерела народного досвіду, людської мудрості та краси. Саме народній творчості значною мірою завдячує вона формуванням свого образного мислення, плідністю пошуків у галузі поетичної техніки.

"Дніпрова Чайка була особисто знайома з визначними вітчизняними фольклористами П. Житецьким, Д. Яворницьким, В. Антоновичем, Б. Грінченком, О. Русовим, В. Кравченком, А. Кримським, в шанобі схилялася вона перед подвижницькою етнографічною працею П. Куліша, I. Сахарова, М. Драгоманова, П. Чубинського, В. Гнатюка, М. Комарова. Так, ознайомившись, наприклад, із фольклорними перлинами, вміщеними в двотомному збірнику В. Антоновича й М. Драгоманова «Історичні пісні малоруського народу» (1874-1875), письменниця зізналась, що «Антонович і Драгоманов одкопали й одкрили криницю чистої поезії народної: щиро дякуючи їм, впиваюся тією святою водою і здоровішаю од неї».
Ранні твори Дніпрової Чайки позначені впливом етнографічно-побутової манери (Г. Квітка-Основ’яненко, О. Стороженко, Ганна Барвінок та ін.).
Проблемі сучасного буття неординарної людини, носія культурно-історичної пам’яті свого народу, присвятила письменниця уже перший прозовий твір — етнографічний нарис «Знахарка» (1884), який сама визначила як «етюд українознавства». Прототипів головної героїні нарису, знахарки й ворожки баби Терещихи, Дніпрова Чайка знала чимало, з дитинства часто мандруючи разом з батьками та родичами по селах і містах південної України. Про це вона неодноразово згадує в своїй автобіографії, де наводить відомості про різних жінок та бабусь, які досить вправно ділилися з дітлахами своїм виробничим досвідом, а заодно й переповідали й наспівували їм силу-силенну пісень, казок, легенд про козацьку минувшину, описували обряди та звичаї, прикмети та забобони. Нарис «Знахарка» імітує запис з уст реального свідка подій, що досягається за рахунок характерних усномовних зворотів, побудованих часто за допомогою слів: «ото», «от», «був» тощо. Наприклад, «Ото-то ж і є бабина Терещишина хата»; «От як це було»; «Був у нас чоловік» та ін. Розповідь пересипана цікавими примовками-небилицями, «вивернутою» мовою, фразеологізмами, як-от: «Сестрий вечір, добричко, чи не телятили мого бачатка?»; «Голова, як торба: що знайдеш, то й покладеш»....І. Немченко.

Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для дітей писала казки, вірші, лібрето дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівниці», «Пан Коцький», «Весна-красна»). Її твори для дітей виховують у юних читачів ідею перемоги добра над злом. Довгі роки творчі зв’язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створив свої три дитячі опери, які були написані протягом 1888 – 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»).