Автор: Іннела Огнєва
Декламує: Лілія Карабан
Уяви, цього всього могло б і не бути...
Тих, хто поруч: коханих і рідних людей...
Голосів таких звичних ніколи ти міг би не чути...
Нами втраченна цінність у світі порожніх речей ...
Пригадай, а коли ти востаннє дивився з подякою в небо
Зі словами:"Спасибі, мій Боже, за те, що я маю цей день!"?
Звідусіль тільки чується: "хочу"," бажаю" і "треба"...
І впирається щастя у хрискіт набитих кишень...
Уяви,а ти міг би з'явитись на світ не на ліжку...
Не огорнутий маминим ніжним теплом...
І тебе б не занесли медсестри у теплу і чисту колиску,
Не поїла би неня солодким грудним молоком...
Але ти народився! Отримав можливість від Бога
Відчувати цей світ і вдихати повітря п'янке...
Можеш бачити, чути і зводитися зранку на ноги...
А говориш про те, що життя нещасливе й важке...
Пригадай, скільки раз ти сірішав у серці від суму...
Нарікав на життя,на утому, на вічну нестачу грошей...
А чи в миті зітхання,скажи мені,в серці подумав,
Скільки є в цьому світі насправді нещасних людей....
Тих,хто жодного разу не бачив красу цього світу...
Тих, хто втратив родину під подихом смертним війни...
В кого просто при них помирали малесенькі діти...
І в ту мить не здалися, не впали від болю вони...
А прийняли свій хрест і
життєву нелегку дорогу
І ,не втративши віру, продрвжили далі свій шлях....
Зупинися, я прошу... Навіщо ти гніваєш Бога?
Потопаєш в проблемах,надуманих гірких думках...
Ти вважаєш, що в тебе замало грошей чи достатку?
Забагато роботи, стосунки в родині не ті...
Нехай прийдуть, в ті миті у серці твоєму на згадку
Всі дива, які щедро Господь дарував у житті...
Пригадай, кожен раз,коли зводишся зранку на ноги
-Все,що маєш-не вічне ,безцінне і дуже крихке...
Не сприймай, як належне усе, що даровано Богом
Знаю, друже, що часто до болю життя нелегке ..
Але завжди знайдеться для щастя вагома причина!
Для подяки, для світлих і чистих у серці думок...
Я все знаю,як важко...Як ниють побиті коліна,
Але ,прошу, тримайся... З тобою Вселюблячий Бог!
Не гніви Його, прошу, цінуй те, що звичне для тебе...
Бо буденність насправді-дарунок безцінний Небес!
Розуміння приходить, коли ти втрачаєш...Не треба...
Просиш Бога про диво у морі щоденних чудес...
Ти-щасливий! Ти просто зігрівся уже і від того,
Лютий холод забувся і те ,як бажав про тепло...
Зупинися на мить із подякою в серці до Бога...
Я прошу,уяви, як би цього всього не було....
#поезіяукраїнською #християнська_поезія #вірші
Информация по комментариям в разработке