Скільки ще українцям викупати героїв-військових з полону власної країни?...

Сьогодні без довгих передмов. Просто, ми маємо ніколи не забувати й не замовчувати начисто сфальсифікованих судових розправ над нашими героями й політв’язнями цього режиму. Сьогодні знову віддаємо часточку морального боргу. Знову про особливості в судилищах над Романом Червінським і про дещо навколо цього кривосуддя. А друга частина про людину, яка вам, цілком імовірно, абсолютно незнайома. Це бойовий льотчик комбриг авіації НГУ, полковник Руслан Розенберг. Обоє просто хотіли служити своїй країні й захищати її. Обом саме цього не може пробачити зрадницька владна система.

Справа й доля Романа Червінського вам дуже добре відомі, а от про Руслана Розенберга поки переважно згадують лише правозахисники. А ми ж повинні добитися справедливості, коли всі ці репресії та переслідування завершаться не лише цілковитим виправданням, але й перетворяться на «чорного лебедя» для отого Зе, який прагне бачити за ґратами наших героїв… Сьогодні в сюжеті трошки не надто відомих фактів, а також деякі висновки: чи маємо ми називати політичним в’язнем, в’язнем сумління людину, яка ніколи до політичних справ стосунку не мала, просто хотіла чесно захищати Україну. І саме цього їй не пробачив внутрішній ворог. Чому бути захисником України – це нині вже політика??? І скільки ще нам викуповувати з внутрішнього полону наших героїв?