Ліфтери української літератури: Ярина Цимбал і Сергій Жадан

Сидячи на кухні в будинку «Слово», Сергій Жадан і Ярина Цимбал, дослідниця літератури 1920-х, говорять про паралелі та відмінності українського літературного процесу після Першої Світової та сьогодні. В квартирі Петра Лісового, одного з найпопулярніших публіцистів 1920-х, наші експерти говорять про те, чому Хвильовому знадобилось так багато років, щоб описати травму Першої світової, а нинішні письменники/ці пишуть про війну в окопах; куди міг привезти соціальний ліфт письменників до революції; чи можна було в 1916-му уявити, що саме Харків стане столицею української літератури і чи можливо було мати успіх в Україні російському письменнику. Розмірковують, в які обкладинки загортали оселедці; чи розкажуть у школі про те, що Йогансен не вмів купити доброго вина, і хто насправді складав основу публіки літературних і театральних вечорів. І, звичайно, задумуються над тим, який вигляд матиме українська література після війни.

Розмова записана в Харківській літературній резиденції «Слово».

2:18 — Чи можна писати українську літературу без мартирологу.
9:57 — «Перші хоробрі» як поколінневий феномен.
17:35 — Покоління, яке вийшло з війни.
20:20 — Письменники на фронтирі між ідентичностями.
21:05 — Соціальні ліфти війни і революції.
23:45 — Харків як місто великого експерименту.
27:23 — Як у Харкові з’явилися читачі української літератури.
31:20 – Штучність паралелей із російською літературою.
32:32 – Аудиторія, що прагла українського.
35:54 – Римування історії.
40:40 — Що буде далі з українською літературою.


Хочете більше диванної експертизи від розумних людей? Ставайте патронами Радіо Хартія на patreon.com/serhiyzhadan