Німецька фрайкорська пісня – "Nachts steht Hunger" [Український переклад]

“Вночі голод нам не дає спокою уві сні” є також відома як козацька балада – назва пісні німецького молодіжного руху. Вперше вона була опублікована в 1934 році в книзі “Lieder der Trucht” у видавництві Гюнтера Вольфа. Автор тексту та мелодії в першій публікації не названий, передбачається, що вона була створена в дусі Карла Крістіана Мюллера або її автором був Еріх Шольц.

Це пісня для німецького молодіжного руху. Пісня про переможену Західноросійську Добровольчу армію, яка боролася проти РРФСР разом з Фрайкором “Залізна дивізія” у Прибалтиці в 1918-1919 роках. Західноросійська Добровольча армія складалася зі звільнених російських військовополонених і була створена Німецькою імперією до кінця війни. За словами Вернера Ангресса, пісня “Nachts steht Hunger” прославляє хор донських козаків Сергія Жарова. За словами Томаса Пеффермана, пісня ставить білоемігрантів “самих учасників Білого руху, які втратили Російську імперію в результаті перемоги революції, і в останній строфі іноземці повинні заробляти собі на життя співом”. Пісня входила в постійний репертуар молодіжного руху, оскільки тематично добре підходила як зразок. За словами Томаса Пеффермана, білоемігранти були “не лише музичним зразком для наслідування для багатьох людей, але й жертвами комуністичного режиму, тому вони пропонували себе для впізнання, особливо після 1933 року”. Бушер повідомляє в пресу, що пісня співалася в профспілкових групах після 1933 і містила “незліченні слова наших думок і почуттів“.

Слова:
Nachts steht Hunger starr in unserm Traum,
Tags die Schüsse knallen her vom Waldessaum.
Elend hält mit den Kolonnen Schritt,
Und in Frost und Nebel ziehn die Wölfe mit.
Noch fliegt Russlands heiliger Adler,
Mütterchen, unser Blut gehört nur dir,
Mag das rote Heer uns auch jagen,
Leuchtend steht noch immer das Panier.

Ach, dahin ist stolze Macht,
Keine Glocken klingen durch die rote Nacht.
Postenschritte, keine Freiheit mehr,
Hinter Stacheldraht steht stumm ein müdes Heer –
Einer singt die alten Lieder,
Lockt uns Schwermut und Sehnsucht aus der Brust,
wild und trotzig klingt es wieder,
Im Vergessen liegt die alte Lust.

Und als Heer, das keine Heimat hat,
ziehn wir ausgewiesen nun von Stadt zu Stadt.
Menschen kommen, hören unser Lied.
Weiter geht die Fahrt, der Ruhm uns Sinnlos blüht.
“Heimat, Heimat! summen die Chöre,
Tausendfältig ersteht uns neu dein Bild,” Glockenläuten unsre Tenöre,
Orgelbässe klingen dumpf und wild.