"Гречаники"(1901), Ганна Барвінок, оповідання. Слухаємо українське!

"Шевченко обожнював її кухню, Пулюй називав «Беатріче», а друзі «ідеальною дружиною».
Ганна Барвінок з тих унікальних жінок, про яких варто писати окремі жіночі романи. Але їхні імена кануть у забуття, прикриті іншими іменами – більш відомими, розтиражованими: чоловіків, батьків, родичів. Так сталося і з Ганною Барвінок – насправді Олександрою Білозерською-Куліш.
Її творчий псевдонім знають зараз переважно літературознавці, шанувальники етнографії, хоча Ганна Барвінок писала не гірше за чоловіка – Пантелеймона Куліша, він навіть нахвалював її твори. Але саме через нього і задля нього вона займалася не своєю літературною кар’єрою, а його. Створювала всі умови для його письменництва і змирилася з «конкуренткою» не лише в літературі, а й у серці Куліша – з Марко Вовчок. Вона багато з чим мирилася – так сильно кохала свого «Панька». І надала перевагу залишитися «ідеальною дружиною», а не «поетом жіночої долі», як назвав її сам Грінченко.
Галицький критик Микола Венгжин зазначав: «Вона живе життям народа, думає його думками, іде за ним. Ганна Барвінок – немалий талант, справжній поет жіночого горя і щастя. Вона малює нам у своїх творах яркими і зовсім природними красками вірні портрети українського жіноцтва. Вона так близько підходить до душі своїх героїнь, що й справді почуваєш, наче б вона сама жила їх життям, сумувала їх сумом і раділа їх щастям».