«Перемогла»(1887), Ганна Барвінок. Слухаємо українське!

" Відвідував садибу Куліша-Барвінок у 1890 р. і відомий український письменник
Олександр Кониський разом зі своїм другом Василем Вовком-Карачевським, громадським діячем та лікарем. У своїй статті О. Кониський розповів про ці відвідини: "Хутір Кулішів невеликий, усієї землі при ньому 120 десятин, та що за прехороший хутір той! Сад, хоч вже й немолодий, та гарний. Ходячи по обіді по саду і по гаям, Пантелеймон Олександрович вказав нам на одній деревині вирізаної їм ще в 1845 році "всевидяще око" на спомин того, що з того дубу вперше вийшла до його теперішня українська краса. І от трохи ще не півсотні літ живуть люде в парі…
Отут Куліші і доживають. Бачиш тут убожество, нужду, а душею чуєш спокій, згоду і привітність господарів, найпаче Олександри Михайлівни… Працює вона пером, і її останні оповідання дишуть
такими ж весняними пахощами, якими віяли і ті оповідання, що були надруковані літ 30 назад. Славна така старість. Завидна…"

Га́нна Барві́нок,Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш (1828 - 1911), ще один псевдонім А.Нечуй-Вітер - донька предводителя місцевого дворянства, який цікавився українським мистецтвом, що почало зароджуватися. Старшим братом письменниці був журналіст Василь Білозерський (1825–1899), український громадський та літературний діяч, який у 1845 році разом із М. Костомаровим, Т. Шевченком та П. Кулішем організовував Кирило-Мефодіївське братство, пізніше був заарештований і засланий в Олонецьку губернію. Молодший брат - український фольклорист й етнограф Микола Білозерський (1833–1896). Сестра Надія Білозерська (1826–1912) - приймала безпосередню участь у сватанні Т. Шевченка до Ликерії Полусмак. Старшу сестру Любов Білозерську (1818) кохав поет-романтик Віктор Забіла, але вона вийшла заміж за відставного поручика І. Боголюбцева. А сама Г.Барвінок була дружиною письменника, перекладача, редактора, фольклориста, етнографа - Пантелеймона Куліша. Ганна Барвінок - перша українська жінка, яка почала писати прозу, мальовниче описуючи не просто селянське життя, а розповідаючи, за її словами, про “кохання української жінки та чи щаслива вона”, бо на це Ганну спонукала власна доля зрадженої, але, до останньої хвилини життя, відданої своєму чоловікові жінки. Іван Франко називав її “поетом жіночого горя”, “праматір’ю української літератури”.
3 її оповідань була складена збірка "Із народних уст", яку поціновували у свій
час Т. Шевченко, М. Костомаров, І. Франко, Олена Пчілка, М. Лисенко та інші". (із інтернету)