Володимир Прилипко - текст;
Володимир Войчишин - музика, виконання, відео.
"Старий сад"
1.І сум, і цвіт, і сніг... (0:00 - 0:46)
2. Коли побачу восени... (0:50 - 2:31)
3. Дерева світяться... (2:33 - 3:42)
4. По радіо віожді... (3:44 - 4:17)
5. На Поділлі зима... (4:18 - 5:26)
6. Птаха (5:27 - 6:09)
7. Лукаш (6:12 - 7:04)
8. Невінчані квіти (7:06 - 7:55)
9. О літо бабине!.. (7:59 - 8:27)
10. Мить (8:30 - 9:09 )
11. Здається, ця ріка... (9:10 - 10:59)
12. Найкращий сніг (11:03 - 12:38)
13. Не хитруй, не плач, не говори... (12:42 - 13:36)
14. Був довго довгий дощ... (13:39 - 14:27)
15. На старовинні образи... (14:30 - 15:19)
16. Восени настає рівновага... (15:20 - 17:09)
17. Сон (17:12 - 17:44)
18. А в кленовім полі чисто... (17:51 - 18:18)
Володимир Прилипко
І сум, і цвіт, і сніг,
й зелений присмерк глиці.
Наснились навесні
непробужденні лиця.
Від себе не збудиться -
малюю те, що маю.
І в річці сонце сяє,
як масло у масниці.
***
Коли побачу восени
горіха зерня,
туманні сині долини
й червоні терни,
то не втоплюся у жалях,
а вмиюсь чисто
в твоїх, Поділля, бакаях,
в твоїх намистах.
***
Дерева світяться. Хрести
гілок в осіннім мерехтінні.
Світ світиться і на камінні
відбиток сонця золотий.
Така теплінь останній день.
Південний вітер сад колише,
і золото, і тіні кришить
в нас на обличчі, на руках.
А сад легкий, неначе птах
з легкою бородою Бога -
два слова скаже і мовчить.
Тікає річка під пороги.
Зігнувши ноги, камінь спить.
***
По радіо вожді
міняють світ на добрий,
а я - з котом.
Ще не розвиднівсь світ.
І хороше, що зір нічний політ
на вусах кіт
тримає так хоробро!
***
На Поділлі зима,
як шоломи, горби,
і дорога з села до села
золотою соломою світиться вся,
і дими, як стовпи в небесах.
На Поділлі зима,
чуйно сплять пшениці…
(О липнева квітна далина!)
Тихим ранком од відер
дзвенять криниці,
ополонка чорніє на білій ріці,
наче подих на шибі вікна.
Птаха
Ми відриваємось від діла
і дивимся у далину,
і заглядаєм в давнину,
та птаха тут і там летіла.
І, нагадавши щось собі,
спохопимось, мов боїмося,
що відриваємось від діла,
а птаха тут і там летіла.
Лукаш
Дивись, дивись зеленими очима
І свою душу у моїй читай.
Якщо до мене двері хто відчинить,
То це очей твоїх зелений гай.
Тополею ставай, навколо стану
Снігами оперізуйся, мовчи...
Я вітром обернусь і не пристану
Твої гілки, цілуючи, лічить.
Невінчані квіти
люблю люблю люблю люблю
так в чоло ночі птахи б'ють
і хмари в морі хмари в морі
квіток і нічим вже дихнуть
квітки невінчані цвітуть
і липа шелестить і в'яне
сліпому шалу слів віддана
люблю люблю люблю люблю
***
О літо бабине! Ти наче сивина
дружини, яку бачив молодою.
Верба моя, Софія над водою!
Маленький купол
в куполі без дна.
***
роз'їхали квіти у вазі
світ на картину став схожий
ти його бачив недовго
крісло
на вулиці
сонце
плямами бігло по листю
наче олень полохливий
розум відбитки шукає
***
Здається, ця ріка не може вже текти.
Латаття, куширі, вода в старому човні.
Через садок до неї не дійти -
заріс, здичавів. Тут і місяць вповні -
художник. Він малює цей пейзаж,
і неретельно так - зображує лиш тіні...
Та тчеться полотно і - наче диха аж -
дрібнесенька роса на кожній бадилині.
Найкращий сніг
Найкращий сніг – найперший сніг.
Чому – не розумію.
Рябий він від коліс і ніг,
і втриматись не вміє:
там лисина, там сивина.
Один будяк радіє.
І буйним чубом далина
ще довго пломеніє.
***
Не хитруй. Не плач. Не говори.
Тіні вже вечірні - не ранкові.
Пролітає димом цигарковим
безсловесне марево жури.
Не хитруй. Не плач. Не говори.
Я забрав би всі твої печалі,
та не знаю сам, що буде далі -
як оця цигарка догорить.
***
Був довго довгий дощ
та й видихся за хвилю.
Он з кінчика листка
вже капає роса.
Й завилась в рівчаку
на всю дощову милю
з трави, де біг потік,
русалчина коса.
***
На старовинні образи
ці дні так схожі!
І синє небо до сльози,
і перехожі,
мов зрідка яблука в саду
в драбинах суму.
Куди я легко так іду?
Додому, думо.
***
Восени настає рівновага
і земних, і небесних світів.
Виноградна бушує відвага
в виноградинах наших голів.
Всі грабують і всі тут багаті.
Скаче вітер - у золоті біс.
І гарбуз, як полковник пихатий,
оселедцем до тину приріс.
Сон
Такий сон, наче змита картина:
Все нечітко - дерева і днина.
І мовчиш ти, і дивна для мене,
Як під кригою зілля зелене.
***
А в кленовім полі чисто,
бо вітри.
Наколи мені намисто,
Наколи.
За парканом крихко висить
образ – сад.
Не знайти намиста в листі – листопад.
Інші мої відео-музичні альбоми;
"Нестерпна легкість": • Володимир Войчишин - Нестерпна легкіс...
"На балконі" (частина перша): • Володимир Войчишин - На балконі (міні...
"Діти" (мініальбом на вірші Богдана Куценка): • Володимир Войчишин - Діти (мініальбом...
Информация по комментариям в разработке