Ігор Данилов вчепився в кермо свого чорного позашляховика так, що аж суглоби пальців побіліли від напруги. Сорок два роки - вік, коли, здавалося б, життя має приносити задоволення, а не оцю виснажливу втому, яка накопичилася за останні тижні. Власник будівельної компанії "Данбуд", він звик до довгих робочих днів, але сьогоднішній перевершив усі мислимі межі. Цифри на приладовій панелі показували без п'яти хвилин другу годину ночі. Зустріч із підрядниками на об'єкті затягнулася допізна. Проблеми з документацією, затримка постачання матеріалів, вічні суперечки про терміни. Ігор відчував, як напруження останніх чотирнадцяти годин роботи тисне на скроні тупим болем. Траса попереду була пустинною, тільки рідкі відблиски ліхтарів ковзали по асфальту, а обабіч тягнулася суцільна стіна лісосмуги. Він увімкнув радіо, але за хвилину вимкнув.
Навіть музика дратувала. Хотілося лише одного: дістатися до свого заміського будинку за тридцять кілометрів від міста, прийняти душ і впасти в ліжко. Завтра, ні, вже сьогодні, попереду зустріч з інвесторами, і він не міг дозволити собі виглядати виснаженим. Раптом у світлі фар виникла темна постать, що застигла посеред проїжджої частини. Ігор різко вдарив по гальмах, і машина завмерла за кілька метрів від перешкоди. Серце закалатало від викиду адреналіну. Він вдивився вперед і розрізнив великого собаку, дворнягу рудувато-сірого забарвлення, яка стояла нерухомо, дивлячись прямо на нього. "Ну що за чорт?" - вилаявся Ігор, відчиняючи двері. Холодний Жовтневий вітер вдарив в обличчя, миттєво прогнавши залишки дрімоти. Він вийшов з машини, залишивши двері відчиненими, і попрямував до пса. Тварина була великою, з настовбурченою шерстю і настороженим поглядом.
Ігор замахнувся рукою, сподіваючись прогнати його з дороги. "Геть! Забирайся звідси!" Але собака не відступив. Натомість він ступив уперед, і Ігор помітив щось дивне в його поведінці, не агресію, а якусь відчайдушну рішучість. Пес підійшов ближче, і перш ніж Ігор встиг зреагувати, сильні щелепи зімкнулися на тканині його штанів, трохи вище щиколотки. "Та ти що?" Ігор спробував вирвати ногу, але собака тримала міцно, не завдаючи болю, але й не відпускаючи. Вона почала тягнути його вбік, до узбіччя, до темної маси дерев. Першою реакцією була злість. Ігор намагався звільнитися, смикав ногою, але тварина вперто тягла його геть від дороги. У якийсь момент він навіть подумав повернутися до машини по щось, щоб відігнати пса, але щось у поведінці собаки зупинило його. Це був не напад, це було що?
Прохання. Вимога. "Гаразд, гаразд", - пробурмотів він, піддаючись потягу. "Що тобі потрібно?" Собака повела його через канаву до лісосмуги. Гілки шмагали по обличчю, під ногами хрустіло сухе листя. Ігор спотикався в темряві, лаючись собі під ніс. Ліхтарик був у бардачку автомобіля, але повертатися не хотілося. Щось у наполегливості пса змушувало його продовжувати. За кілька десятків метрів собака різко зупинилася біля густого чагарника і відпустила штани. Вона заскімлила, ткнулася носом у зарості та подивилася на Ігоря. Він нахилився, вдивляючись у темряву і спочатку нічого не побачив. Але коли очі звикли до мороку, розрізнив щось світле між гілками. Ігор розсунув кущі руками і завмер. На землі, серед опалого листя і зламаних гілок, лежала жінка. Молода, судячи з фігури, в одній чоловічій сорочці босоніж.
Волосся розтріпалося й частково закривало обличчя. Тіло було нерухомим, руки розкинуті в сторони. На ногах виднілися подряпини та садна, а сорочка була порвана на плечі. "Господи!" - вихопилось у Ігоря, і він опустився на коліна поряд. Паніка охопила його. Він обережно торкнувся її шиї, намагаючись намацати пульс. Пальці тремтіли. Кілька секунд болісного очікування, і він відчув слабке, але ритмічне биття. Жива дівчина. "Чи чуєш мене?" - він ледь труснув її за плече, але реакції не було. Обличчя було блідим. На лобі виднівся засохлий слід від удару. Ліва скула розпухла, а на зап'ястях залишилися червоні сліди, наче їх міцно стискали. Ігор скинув піджак і накинув його на неї. Мозок шалено працював. Потрібно в лікарню негайно. Він спробував підняти дівчину, але вона була важчою, ніж здавалося, вага тіла, а незручність непритомної людини робила задачу складною.
Ігор обхопив її під колінами та спиною, напружився і підвівся на ноги. Собака йшла поруч, поки він пробирався назад до дороги. Кожен крок давався з трудом. Гілки чіплялися за одяг, ноги ковзали на мокрому листі. Коли Ігор вийшов до машини, він обережно поклав дівчину на заднє сидіння, підклавши під голову згорнуту куртку, яка там лежала. Собака сів поруч із машиною і дивився на нього благальним поглядом. "Дякую тобі", - сказав Ігор, сам не знаючи, чому звертаючись до тварини. "Ти врятував її". Пес замахав хвостом. Ігор хотів було зачинити двері й поїхати. Але собака підійшов ближче, заглядаючи всередину салону. Було щось таке в його поведінці, що змусило його прийняти імпульсивне рішення....
Информация по комментариям в разработке