Голос нотаріуса звучав монотонно, наче він зачитував телефонний довідник, а не останню волю людини, яка ще три тижні тому міцно обіймала Олену на порозі свого будинку. Анатолій Григорович Савельєв помер раптово. Інфаркт наздогнав його рано-вранці, коли він поливав квіти на балконі своєї київської квартири. Йому було всього шістдесят два роки. І, згідно з цим заповітом, складеним двадцять сьомого березня дві тисячі двадцять четвертого року, я, Савельєв Анатолій Григорович, перебуваючи при здоровому глузді та твердій пам'яті, заповідаю… Нотаріус поправив окуляри й продовжив читати. Олена сиділа на жорсткому стільці в задушливому кабінеті й дивилася на свої руки, складені на колінах. Поруч совалася молодша сестра Христина, двадцятип'ятирічна красуня з ідеальним манікюром і зачіскою, укладеною в модний недбалий хвіст. За спиною Олени стояв її чоловік Олег, і вона відчувала його напруження, мов натягнуту струну.
Він нервово постукував пальцями по спинці її стільця. Своїй молодшій дочці, Савельєвій Христині Анатоліївні, заповідаю двокімнатну квартиру за адресою: місто Київ, вулиця Прорізна, будинок сімдесят вісім, квартира сто двадцять три, а також трикімнатну квартиру за адресою: місто Київ, Бульвар Лесі Українки, будинок дев'яносто шість, квартира двісті п'ятнадцять. Христина тихо зойкнула й схопилася за сумочку. Її очі заблищали не від сліз, а від погано прихованого торжества. Дві квартири в центрі Києва. Олена знала, скільки вони можуть коштувати. Мінімум двадцять мільйонів гривень кожна. Своїй старшій дочці, Кожевниковій Олені Анатоліївні, заповідаю житловий будинок із земельною ділянкою за адресою: Київська область, Район Обухівський, село Червоні Зорі, вулиця Центральна, будинок п'ятнадцять. Тиша зависла в кабінеті, важка й липка. Олена відчула, як її щоки спалахнули. Сільський будинок, той самий, де вона не була років десять.
Стара розвалюха, в якій вони з Христиною проводили літні канікули в дитинстві. Це все? Голос Олега прозвучав різко, майже грубо. Тільки будинок у селі? Нотаріус підвів очі від документа. Так, це все майно, що підлягає розподілу згідно із заповітом. Також є особистий лист для Олени Анатоліївни, який я передам їй особисто після оголошення заповіту. Лист… Олег коротко, зло розсміявся. Ну звісно. Татусь написав листа, де пояснить, чому його старша дочка, яка десять років за ним доглядала, возила до лікарів, готувала обіди, отримує розвалюху. А молодшенька, яка з'являлася раз на пів року на годину, дві квартири в Києві. Олеже, будь ласка, - прошепотіла Олена. Мовчи. Він схопив її за плече, боляче стискаючи пальцями. Десять років. Десять років ти бігала до нього, як прислуга. А він тобі що залишив? Сарай. В якійсь дірі. Христина піднялася зі стільця, демонстративно обправила спідницю.
Я не винна, що тато так вирішив. Її голос звучав байдуже. Може, він думав, що Ленці її? Ну, зі скромним способом життя сільський будинок більше підійде. Скромним? Олег ступив уперед, і Олена злякано втиснулася в стілець. Твоя сестра живе скромно, бо я заробляю копійки. Менеджер середньої ланки, розумієш? Не бізнесмен, не юрист. А я сподівався… Ми сподівалися… Пане Кожевников, прошу вас заспокоїтися. Нотаріус встав з-за столу. Воля покійного була ясно виражена. Якщо ви маєте підстави оскаржити заповіт, ви можете звернутися до суду. Оскаржити… Олег розвернувся до Олени. Ти чуєш? Оскаржити. Ми будемо судитися. Доведемо, що старий був не в собі, що його хтось обдурив. Олеже, вибач, але тато був абсолютно притомний, - тихо сказала Олена. Він до останнього дня працював, читав, їздив… Заткнись. Він знову схопив її за плече, змушуючи піднятися.
Ти марна. Завжди такою була. Не змогла народити дітей, не змогла влаштуватися на нормальну роботу, і тепер навіть спадок отримати нормальний не змогла. Ти нікчемна, а тепер і злиденна. Олена відчула, як сльози підкочуються до горла, але змусила себе їх проковтнути. Не тут, не при всіх. Вона мовчки стояла, опустивши голову, стискаючи щелепу до болю. Христина вже виходила з кабінету, на ходу дістаючи телефон, напевно, дзвонити подругам, хвалитися несподіваним багатством. Пані Кожевникова, ось ваш лист. Нотаріус простягнув білий конверт. І ключі від будинку в селі. Документи на власність будуть готові через тиждень. Олена взяла конверт тремтячими руками. На ньому, знайомим незграбним почерком батька, було написано: "Леночці". Прочитати наодинці. Ходімо. Олег грубо штовхнув її до виходу. Треба думати, що робити. Може, хоч продати цю розвалюху вийде.
Хоча, кому вона потрібна? У коридорі Христина вже щебетала в телефон. Уявляєш, Марічко? Дві квартири, одну здам, в іншій буду жити. Або, навпаки, буду міняти, коли захочу. Олені дісталася якась халупа в селі. Вона вся почервоніла від злості. Це була брехня. Олена не відчувала злості. Вона відчувала порожнечу, величезну крижану порожнечу. Там, де раніше було щось тепле і живе. Віра в те, що батько її любив, що всі ці роки догляду, ту...
Информация по комментариям в разработке